Впродовж літа у Ківерцях двічі відбулися благодійні акції, метою яких був збір коштів та комп’ютерної техніки дітям з сімей Ківерцівської громади, які належать до вразливих груп та не мають можливості навчатися дистанційно в період дії карантинних обмежень.

Чи важко у громадах організовувати благодійні акції та за яких умов нині долучаються до добрих справ, читайте – в інтерв’ю з організаторкою акцій Альоною Максименко.

– Такі акції передбачають певний результат. Чи важко їх організовувати?

– З самого початку в мене було чимало ідей, у якому форматі зробити цю акцію. А як виявилось на практиці, цілих дві акції! Те, що я завжди прагну втілити в життя – це всіх подружити між собою, а тому спочатку я хотіла організувати ярмарок громадських організацій, де б зібрались представники громадського сектору. Проте, під час навчання, зорганізованого в рамках проєкту #ВолиньБлагодійна, я зрозуміла, що для реального результату краще спрацює ярмарок. У нас (громадська організація “Станція Добра”, де працює Альона Максименко, авт.) вже був досвід організації ярмарків і найціннішим їх результатом стало те, що можна було побачити невідомих широкому загалу місцевих людей, які щось виробляють. Два важливих аспекти таких ярмарок – це реклама для майстрів або виробників і допомога для нас. Зізнаюсь чесно, дуже важко було придумати влучну назву, але з нею допомогла моя подруга Олена: саме вона запропонувала ідею “Містечка майстрів”. Нам ця назва дуже сподобалась і я дуже тішусь, що вона спрацювала.

– Шлях від ідеї, коли вона лише промальована в вашій уяві, до того моменту, коли вона стає реальністю і гуртує людей – наскільки складний?  

– Найважчими для мене виявились останні два дні до акцій, адже я до останнього переживала, чи будуть всі ті, хто зголосився взяти в них участь.  Завжди практикую запрошувати усіх, адже місця зазвичай вистачає, а якщо його мало, то все одно всі помістяться. Важливо також, щоб у ярмарках брали участь ті, хто працює в різних напрямках діяльності – це майстри, які працюють з різноманітними матеріалами, гончарі, пасічники, сировари, виробники ковбас та інші. Були, звичайно, і неприємні моменти, коли в останній момент дехто відмовлявся через особисті обставини, але цікаво, що натомість з’являвся хтось інший. Коли відмовляються, я дуже переживаю, бо від кількості учасників напряму залежить результат заходу і та кількість грошей, яку змогли б зібрати. Але добре, що все відбулось гарно.

В останній момент ми придумали те, що гарно спрацювало і стало своєрідною фішкою ярмарку – лотерею. Для призів ми використали подаровані нашими майстрами речі – ляльки-мотанки, шкатулки, імбирне печиво, коралі, в’язані речі та інше. Потішило те, що свої вироби для лотереї подарували навіть ті майстри, хто не зміг бути на ярмарку. І саме завдяки цій ідеї ми змогли заробити певну кількість грошей.

Я розуміла, що на другому ярмарку зібрати кошти буде ще важче, але мені, як не дивно, допомогла моя донька. Вона гарно малює, а тому запропонувала робити учасникам боді-арт. Я знала, що вона вміє малювати, але що саме на цій акції це так спрацює, спрогнозувати не могла. До доньки весь час були черги і завдяки її малюнкам ми заробили не одну сотню гривень.

– Сплеск благодійності в Україні зафіксований у 2014, 2015 і 2016 роках. Які тенденції маємо зараз?

– Так, маємо певні тенденції і як організатор благодійних заходів зауважу, що щоразу потрібно придумувати певні фішки, які б чіпляли людей.  Я розумію, що це не зовсім точно сказано, але в кожного своя благодійність. Як на мене, найбільшою проблемою сьогодення є те, що сучасні люди не вірять в щирість інших і в те, що благодійність може бути безкорисною. І от якраз переконати, що це не так, дуже важко. Якщо я хоч в кількох людей зміню думку, це буде дуже добре. І якщо я зароблю навіть 50 грн на потреби тих, хто в скрутних життєвих обставинах, моя місія буде здійсненою.

На першому ярмарку мене вразила одна жінка. Вона підійшла до організаторів і запитала, чим може нам допомогти. Я побачила, що вона опустила в скриньку 200 грн, а ми ж розігрували лотерею з пророцтвами. Кожна вартувала 50 грн, тому я сказала, щоб ця жінка взяла собі 4 лотереї. Цікавинкою цієї лотереї було те, що до кожного номера йшов ще й подарунок. Так от, коли жінка дізналась про подарунки, вона сказала, що їй соромно і поклала до скриньки ще 500 грн. В нашій громаді вона займає досить високу посаду і її бажання допомогти було щире, а не отримати подарунок за добру справу. Але, на жаль, багато людей зараз за свої добрі справи хочуть мати нехай і невеличку, але винагороду. Ми, переймаючись, що грошей не будуть класти до скриньки просто так, вирішили підготувати до лотереї ще й подарунки, адже дуже хотіли, щоб акція вдалася.

– Найяскравіші моменти, які закарбувались в пам’яті про цю акцію.

– Те, що приїхали мої друзі. На обидва заходи прийшло багато наших волонтерів, більше того, вони всі активно допомагали в організації і проведенні ярмарків. Мене вразило також те, що підтримати нас приїхали дівчата з Маневицької громади. Це було дуже цінно для мене. Ще один момент, який ми пропрацювали на випередження – це подарунки для наших підопічних. Я знала, що саме вони не зможуть придбати багато чого, що б хотілося їм отримати цього дня. Тому, коли дитина підходила до нас, ми продумали подарунки, які вона отримувала і це були дуже теплі моменти. Тут згодилася все: і печиво, і цукерки і, звісно ж, іграшки.

– Який найвагоміший стимул для подальшої благодійної діяльності?

– Стимулом для мене є те, що я хочу щоб діти, які хочуть навчатися, наголошу – хочуть навчатись, мали можливість це робити у потрібний час. Я маю чимало знайомих вчителів, які кажуть, що не хочуть брати участь у різних проєктах, але дуже хочуть, щоб діти, які реально хочуть і можуть працювати і навчатись, мали можливість робити це вчасно. От і я хочу знайти таких дітей, яким дійсно необхідно допомогти, щоб вони мали можливість отримати якісні знання. Просто могли їх отримувати у період карантину. Ми всі розуміємо, що не всі можуть вирости вундеркіндами Але є діти, які хочуть вчитись, але через бідність батьків не можуть собі цього дозволити. Найважливіше не пропустити той момент, коли дитина дійсно хоче отримати знання. Знаю по своїх дітях: якщо цей момент втрачено, то якою б технікою ми не забезпечили таку дитину, у неї все одно не буде бажання, адже вона вже перегоріла. Найстрашніше для мене запізнитись. Я дуже тішусь, що маю можливість брати участь у проєкті #ВолиньБлагодійна. І маю велике бажання, щоб окрім допомоги одягом, ми створили можливість допомагати і технікою. І в той момент, коли вчителі телефонували б нам, що в них є діти, які хочуть вчитись, але їм потрібна допомога, ми змогли б ту допомогу надати. Принаймні перші кроки для цього ми уже зробили.

Довідково. Благодійні акції відбувалися в рамках проєкту “Волинь Благодійна”, метою якого є збір комп’ютерної техніки та коштів для надання можливості дітям з вразливих сімей Маневицької та Ківерцівської громад навчатися дистанційно в період дії карантину. Проект реалізується ГО “Розвиток Волині”за підтримки ULEAD з Європою / ULEAD with Europe.